Після того, як Батюшка відспівав молоду жінку, після служби залишилися стояти 4-ро дітей ...
Була зима. Дивлюся, після відспівування на могилі залишилися четверо хлопчаків. Всі пішли, а ці стоять зовсім замерзлі, в гумових чобітках на босу ногу і не йдуть нікуди. На вулиці мороз градусів 25. А найменший з них був ще крихітка. Я питаю: «Що ж ви не йдете додому?», А вони мені кажуть: «Ми без мами не підемо. Нам іти тепер нікуди ». Батько-то від них пішов, а мамка ось померла. «Ваша мама тепер на небесах, - кажу я їм. - Чи підете до мене жити? ». Кивають. Ну, я і привіз їх до нас в монастир. Буквально через пару місяців до воріт підкинули новонароджену дівчинку в коробці з під бананів. Мама народила її під Новий рік, в коробку поклала і принесла до нас. Скільки вона там лежала в мороз, не знаємо. Я взяв її в руки, вона була холодною як камінь. Зовсім майже замерзла.
Ми радше повезли її до лікарні. Всі лікарі нам говорили, що шансів немає. Але з Божою допомогою дівчинку вдалося все ж врятувати. Лікарі самі дали їй прізвище Щаслива. А назвали ми її Катруся ». Стьопку батюшка зустрів в інтернаті для дітей-інвалідів. Безрукий хлопчисько вискочив вперед і прочитав батькові Лонгину вірші свого власного твору. Потім він ходив по п'ятах за священиком з матушками, а коли той зібрався їхати, Степка притулився обличчям до ряси і жалібно попросив: «Заберіть мене, будь ласка, звідси!». Батюшка заплакав і відвіз Степку з собою. «Ми спочатку думали: ну заберемо 30. Потім - 100. Потім вирішили - і 200 дітлахів зуміємо додивитися, але ... Вони ж, бідні, так настраждалися за свою ще коротеньке життя, що сил немає у мене: знати, як їм боляче, і не забрали до себе! І коли їх було вже 200, вважав - ну це все! Але як же «все»? Потім їх стало 300 ... Тепер кажу, напевно і 400 буде ».
Притулок приймає до себе дітей з усієї країни, в тому числі і інвалідів. Деякі з дітей хворіють на ДЦП, рак. Для 50 ВІЛ-інфікованих дітей побудували окремий корпус. Завдяки старанням батюшки в притулку з'явилися чудові медичні кабінети і найсучасніше обладнання. З 90-х років Олександр разом з однодумцями побудували для дітей спортзал, басейн, ігрові кімнати, вольєр з павичами і навіть конюшню для поні. До сих пір не вірите в світлих людей?
