Будинок мрії, або Вічно незадоволена мати
Самотність душі
Моя мама належить до тих людей, які ніколи не бувають задоволеними. Ні, вона не критикує мій зовнішній вигляд чи мою поведінку, адже я вже в тому віці, коли можу сама приймати рішення.
З моїм батьком мама розлучилася через три роки після мого народження. Я переїхала разом з нею до бабусі. Згодом до нас приєднався вітчим. Мамин другий шлюб також закінчився невдало. Вона мала на стороні багато інтрижок, які зрештою чоловік не зміг більше терпіти й пробачати. Дорослі часто сварилися, тому я була готовою до їхнього розлучення.
Зрештою бабусі з її чоловіком також більше не подобалося, що ми живемо у їхньому домі. Дядько Степан навіть не намагався бути ввічливим чи приязним, що стало додатковим джерелом негативу у моєму дитинстві.
Після закінчення школи я вступила у столичний інститут, де вже на другому курсі отримала пропозицію влаштуватися на роботу в одну міжнародну компанію. Я успішно пройшла стажування й змогла переїхати в США. Наступні 10 років мого життя були закордоном.
Мама регулярно писала мені листи. Переважно вона скаржилася на те, що у неї немає власного дому, мовляв, з бабусею жити стає нестерпно, а на орендоване житло бракує коштів. Через декілька років я вирішила зробити мамі подарунок і купила їй будинок у рідному селищі. Саме для цього я прилетіла на Батьківщину. Бабуся й дядько Степан з байдужістю поставилися до мого візиту. Вони лише раділи, що нарешті зможуть позбутися своєї співмешканки.
Тим часом мама переїхала. Я також оселилася на місяць в її новому будинку.
Однак не пройшло й кількох тижнів, як почалися чергові скарги. Тепер жінку не влаштував ремонт, а ще більший сум на неї навіювала відсутність подруг. Матір хотіла, щоб я проводила з нею якомога більше часу, адже окрім мене у неї нікого немає.
Проте мені хотілося по-іншому провести відпустку. Я планувала зустрітися з друзями й познайомитися з цікавими людьми. Мені хотілося сходити в ресторан чи кафе, а не сидіти з мамою перед екраном телевізора.
Так минув місяць і мені потрібно було повертатися в Америку, де на мене чекала робота. Мама проводжала мене з докорами: “Навіщо тобі летіти закордон? Хіба не можна й тут заробити собі на життя? Не всім бути мільйонерами! Тим паче ти залишаєш напризволяще свою рідну матір!”
Я зрозуміла, що є тип людей, які завжди будуть бачити стакан наполовину порожнім. Вони не вміють насолоджуватися моментом і шукати позитив, адже бачать у всьому мінуси й недоліки. Мамо, бажаю тобі навчитися жити тут і зараз. Сподіваюся, ми ще зможемо зустрітися!
А ви зустрічали людей, які завжди чимось незадоволені? Як ви до них ставитеся?
Джерело:пошепки
